Музей – це не тільки про картини та експонати. У кожному музеї обов’язково працюють доглядачі залу, які можуть одним своїм поглядом забезпечити тишу у приміщенні та змусити вимкнути спалах у охочих до селфі. Чим займаються ці люди, чи не набридає їм їхня робота, та ще безліч питань ми поставили Тамарі Миколаївні, доглядальниці залу музею Ханенків.30118247_1974386825969817_566997501_nЩо входить до ваших обов’язків?

— Дивитись за залом та експонатами. Сьогодні я стою на вході, тож треба перевірити квитки у відвідувачів, в двох словах розказати про експозицію, та як куди пройти. Бо у нас два маєтка і народ трошки плутається.

Які найрозповсюдженіші питання вам задають відвідувачі?

— Ми не спілкуємося з відвідувачами, бо у нас інша задача. Питання задають, як правило, екскурсоводам. Їх у музеї багато, бо проводяться індивідуальні, групові і соціальні екскурсії.

А до вас не підходять випадкові відвідувачі?

— Звичайно, можуть спитати про туалет. З експозиції найчастіше цікавляться Босхом, який, на жаль, зараз на реставрації. Його, може, рік не буде. Ще можуть задавати питання про інфанту Маргариту, самих Ханенків та маєток.

У нас дуже багато інформації. Мабуть, найбільше з усіх київських музеїв. Я часто їжджу в інші міста і можу порівняти, скільки там можна дізнатися про кожний конкретний музей. Усюди, в основному, все розповідає екскурсовод. А у нас можна і без нього дуже багато винести. Я маю на увазі інформації. Тут є і про Ханенків, і про кожний зал окремо, включаючи світлини кімнат, зроблені при житті Ханенків.

Хто найчастіше відвідує музей Ханенків?

У неділю у нас безкоштовний вхід для школярів та студентів, то дуже багато молоді саме у неділю. Часто приходять художники та люди мистецтва. Взагалі, ті, хто цікавляться.

А ви зараз часто ходите в музей російського мистецтва?

— Так. Це одна з моїх улюблених колекцій. Музей Терещенка був головним конкурентом Третьякова. І Шишкін тут представлений на рівні з Третьяковською галереєю. Я з юності дуже цікавилася мистецтвом, тож ходила туди цілий рік на лекції. Тому з тих пір я дуже добре знаю передвижників. Коли я приїжджаю в якесь інше місто, то вже знаю, що я хочу подивитися.30074138_1974386625969837_1813637249_oВам не нудно сидіти на одному місці?

— Ні, ми не сидимо на одному місці, а щотижня змінюємо зали. Я переважно працюю на Східній колекції. Мистецтво Китаю та Японії настільки самобутнє, що там можна годинами розглядати експонати.

Який ваш улюблений експонат у музеї?

— Мабуть, техніка лаку у китайському залі. Це особлива технологія, яка зустрічається у Китаї, Японії, частково у Кореї. Там є сорт дерева, який має властивості лаку. Він наноситься шарами, кожний з яких потім висихає протягом трьох тижнів. Загалом таких шарів може бути до сотні. Далі виріб полірується і робиться різьблення. Це просто унікальні речі, хоча сьогодні вони не здаються цінними: бо є прийшла пластмаса, з якої можна зробити щось подібне.

Є якісь надздібності, які повинен мати доглядач залу?

— Звичайно, на першому плані спостережливість і коректність. Певним бонусом професії можна вважати екскурсії, які проводять наукові співробітники. Я їх майже повністю знаю напам’ять, але все одно цікаво слухати.

Що люди роблять у залах?

— Фотографують. Інколи, на жаль, просто так щьолкають селфі. До нас часто приходять студенти з художньої академії, то вони дивляться і намагаються уявити себе на місці художників. Можуть так ходити годинами.
30074203_1974386649303168_1445705372_oДуже часто серед доглядачів залу працюють жінки. Чому так? Не беруть чоловіків?

— Тут дуже просто. Зарплата завжди була не велика і чоловіки просто не йдуть на таку платню. До того ж, це має подобатися людині. Але я пам’ятаю одного доглядача-чоловіка у Національному художньому музею.

Ви самі не хотіли би завести інстаграм і постити там експонати?

— Я дуже люблю знімати, але фотографую переважно міста, які відвідую. У мене чимало фотографій Львова, Харкова, Полтави, Святогорська. Раніше, як були «Однокласники», то я туди викладала свої знімки і ще додавала коментарі. Мої однокласники і однокурсники живуть по всьому колишньому Радянському Союзі і, побачивши їх, часто писали або дзвонили, дякуючи за те, що ніби побували там.

Як ви відноситесь до Дня селфі в музеї і чи робили самі селфі у цей день?

— У цей день не робила, звісно. Стільки народу… Я позитивно відношусь до такої події, бо хоч таким способом можна затягнути молодь, яку інколи інакше не зацікавити. Тим паче, що є навіть кияни, які ніколи не були у музеї Ханенків, адже він 10 років був закритий на реставрацію.

Що вас надихає займатися цим?

— Я дуже давно цікавлюся історією меценатства. А у нашому музею вона перетинається з історією родини. Три родоводи займалися тим, що допомагали художникам. Терещенки підтримували наших митців з Петербурзької академії, наприклад, у нас є стеля, розписана Котарбінським.

Що для вас музей?

— Це – храм мистецтва, культури і меценатства, звичайно. Я думаю, що дуже багато людей надихається цими зібраннями. Ханенки вклали у цю колекцію і серце, і душу, і час, і купу коштів.
30069777_1974386612636505_1599450904_oЯк ви відноситесь до сучасного мистецтва?

— Важко відповісти, тут треба кожний окремий випадок розглядати. Я чесно скажу, що жодного разу не була в PinchukArtCentre, все якось не виходило з часом.

Щоб ви порадили ніколи не робити в музеї?

— Ніколи не знімати зі спалахом, бо від цього псуються експонати. Також варто поважати спадщину, яку залишили люди. Часом, буває, що діти бавляться, якщо їм цікаво. Але це вже не стільки їхня проблема, скільки вчителя, який не зміг їх зацікавити.

Ви хотіли б щось змінити у роботі музею, вашій власній?

— Це сфера наукових співробітників. У нас дуже фантастичний колектив. Виставки завжди цікаві і дуже інформативні. Єдине, що, я б хотіла порадити міському керівництву створити інформаційний центр, по типу такого, як є у Львові. Бо у Києві інколи пройшла виставка, а ми її не побачили: інформації немає. Це дуже великий пробіл.

Фото: Дмитрий Поперечный

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.