Як виглядають справжні агенти та що вони змінюють? Команда, якій не байдуже, чи зрозумієте ви, як перейти з “Майдана” на “Хрещатик” та як поповнити проїзний квиток. Ми поговорили з «Агентами змін» про те, чим Київське метро краще за європейське, та чого бракує столичним новобудовам.+ DSCF7180 copy— Коли “Агенти змін” зібралися вперше, аби змінювати місто?

Максим: Два роки тому, після революції. Міська адміністрація почала розглядати волонтерські проекти. І першим проектом була схема метрополітену, основою якої став дизайн Ігоря Скляровського. Виявилося, що є ще мінімум п’ять людей, котрі теж розробляють транспортні схеми. Так ми об’єдналися.

— На той час це було лише хоббі?

Максим: Робота по вихідних. Десь через рік ми зрозуміли, що хочемо віддавати цій справі весь час. Покинули роботи і створили громадську організацію. Де брати кошти ми не знали. Принципово відмовилися брати гроші з бюджету міста. Кинули запит на добровільну допомогу і до нас звернулося декілька айті-компаній, які вирішили фінансувати наш проект. Експеримент виявився вдалим. Зробити щось хороше для міста без державного бюджету можливо.

— І скільки зараз у вас агентів?

Максим: Ми вважаємо, що “Агенти змін” це не лише ті, хто працюють в нашому офісі, а всі 16 тисяч наших читачів у соцмережах. Звісно, є ядро — 5-10 чоловік, з десяток фрілансерів і величезна спільнота, що допомагає нам знайти дрон, коли він потрібен, або вказує на помилки.+ DSCF7182 copy— Спільнота пропонує вам ідеї для змін?

Юрій: Пропонує. Але ці ідеї завжди потребують перевірки на життєздатність. 99% з них, на жаль, не проходять випробування реальністю. Але бувають і такі, що ми беремо в роботу.

— Ви дизайнери, то над чим ви працюєте в першу чергу: ревіталізація, навігація в місті, облаштування публічних просторів?

Юрій: Починали ми зі схеми метро. Згодом вирішили робити всю навігацію, зараз є близько 10 проектів метро, які зачіпають і комунікацію з пасажирами. Сьогодні наш головний напрямок роботи — міський дизайн та публічні простори. Ми затіяли ревіталізацію вулиці Ярославів Вал, наприклад. Розробили навігацію для скверу на Львівській площі. Досліджуємо житлові комплекси Києва та області, щоб з’ясувати які там є проблеми. Адже те, що зараз будують, скоро може стати справжнім гетто. І з цим потрібно робити щось прямо зараз. Плануємо створити посібник з благоустрою для забудовників, архітекторів та ОСББ.

— Яка основна проблема із забудовою міста?

Юрій: Люди не усвідомлюють, що проблеми є. Те, що зводить поважний Київміськбуд, викликає довіру в мешканців, але одразу після заселення вони зіштовхуються з тим, що немає де паркувати авто, відстунє подвір’я і все, що тобі належить — це коробка з квадратними метрами. А зрозуміти, хто твій сусід просто неможливо через значну кількість квартир. Ніхто не відчуває себе причетним до життя такого будинку, звідси і проблеми з ОСББ та ЖКГ.+ DSCF7317 copy— Є у нас райони чи житлові квартали, де враховані всі ці моменти?

Юрій: Ми досліджували Київ та область, перевіряли житлові комплекси. Є окремі вдалі рішення, але будинків, де втілили б ідею комфорту на 100%, на жаль, не знайшли. Проте нові проекти топових забудовників доводять, що ми рухаємося в правильному напрямку і все змінюється на краще.

Максим: Є «дрібні» проблеми, які забудовник не може помітити. Бо коли ти зводиш комплекс в 80 гектарів, не замислюєшся про нахил пандусів для дитячих візків, наприклад. Але це те, з чим щодня будуть зіштовхуватись люди. І такі проблеми можуть завдати серйозного клопоту. Власне, ми такі проблеми і передбачуємо, описуємо та вирішуємо.

— Як метрополітен поставився до ваших пропозицій зі змін?

Юрій: Нам пощастило, ми контактуємо одразу з заступником начальника Метрополітену —Дмитром Юрійовичем Пеклуном. Він чудовий сучасний менеджер.

Максим: Якщо хтось з адміністрації розуміє для чого проводять дослідження, все буде гаразд. Бо зараз в країні все відбувається для галочки: реконструювали “Лівобережну” і ніхто не перевірив, чи буде це зручно, чи можна зробити краще? Бо ніхто собі цих питань не ставить. Ми розробляли схему метро місяці три, а впроваджували її, тестували — півтора роки. Ми не просто дизайнери – ми дослідники.

— Як ви тестуєте свої ідеї?

Юрій: Усе залежить від проекту і можливостей. Якщо це автомат для поповнення карток, тут все зрозуміло: ми слідкуємо за користувачем та дивимось, чи вдається йому зрозуміти, як працює автомат, чи зручний він. Але не скрізь можливо отримати прямий досвід від користувача.

Максим: Складність ще в тому, що ми все досліджуємо самостійно. Так було і з навігацією в метро. Ми обирали колір тла, на якому буде інформація — чорний чи білий? У світі цей розподіл іде 50% на 50%. Звісно, ми переживали, що якщо буде темний фон, а в нас такі парадні білі станції, люди піднімуть нас на вила. Скажуть, що це за траур? Тому ми провели офтальмологічні дослідження.

Юрій: Так, в сумі 2-3 місяці намагалися знайти партнера серед лікарів, клінік чи оптик. Так і не знайшли, але з експертами поспілкувалися. Розробили дизайн, провели експеримент, поспілкувалися зі спеціалістами з математичної статистики і дійшли висновку, що краще обрати чорне тло. Оскільки людям з поганим зором, які більш вразливі, так легше сприймати інформацію. І такий довгий шлях ми пройшли лише щоб зрозуміти — чорний чи білий?+ DSCF7170 copy— Що б ви змінили в Метрополітені в першу чергу?

Юрій: Я б запровадив посаду Головного дизайнера Метрополітену, який відповідав би за комунікацію в метро та всі візуальні складові. Ми можемо розробити плакати, але як вони будуть висіти — вирішують, наприклад, чергові 52 станцій. А підхід має бути комплексний, системний. Є ж Головний дизайнер міста Хельсінкі, а я впевнений, що така позиція потрібна і нам.

— Яке світове метро могло б стати для нас прикладом?

Максим: Більшість світових метрополітенів розробили свої системи навігації дуже давно і майже не змінюють їх, наприклад, Нью-Йорк, Лондон. Звісно, вони накопичують помилки, але все реформувати їм важко, бо система працює на сотнях станцій. В Києві, де навігація була завжди поганою, є шанс зробити краще, ніж в інших країнах. Бо ми можемо розробити та замінити всю систему одразу.

Юрій: Ми не так багато подорожуємо, щоб оцінити метро з точки зору користувачів. Мені подобається метро Барселони. Усе зрозуміло, але ця підземка набагато складніша за київську, тому в ній все одно важко орієнтуватись.

— У чому різниця між київським метро та європейським?

Максим:  Західне метро створили, аби кудись швидко дістатись. У нас же додали високу ідею просвітлення та архітектурні шедеври: бюсти, мармур. Думали не стільки про функціональність, як про красу. Тепер нам у цю красу ще необхідно додати якісну навігацію.

Юрій: У нас дуже різні станції за глибиною, розмірами, дизайном і зробити універсальні комплексні зміни важко. Щоб людина на кожній станції не вчилася новій навігації. Тому, якщо ми проектуємо щось для “Лівобережної”, наприклад, одразу перевіряємо чи підійде це “Либідській”.+ DSCF7166 copy— Як враховуєте потреби людей з інвалідністю?

Юрій: Зараз ми працюємо над проектом навігації для станції “Кловська”. Поруч з нею знаходиться головний офіс УТОС — Українського Товариства Сліпих, Республіканська бібліотека для сліпих, тому цією станцією користується досить багато людей з вадами зору. Ми консультувалися з представниками УТОСу. Хвилювалися аби зміни не заважали та не спричинили незручностей. Вирішили впровадити тактильну плитку, адже це рішення дійсно корисне, на відміну від того ж шрифта Брайля. Якщо говорити про людей на візках, то тут необхідні архітектурні рішення. Наше метро просто непристосоване до цього.

Максим: Ми намагаємося адаптувати власні елементи навігації до людей з інвалідністю. Але воно все спрацює лише в єдиній системі. Так, зараз висить тактильна схема, але люди з вадами зору не можуть її знайти, бо не знають, де вона розташована. Недостатньо поставити ліфти на нових станціях, адже людина на візку не зможе все одно перейти з “Хрещатика” на “Майдан”.

Чи все з задуманого вдалося втілити в проекті метро?

Максим: Ще не все завершено, але на жоден проект, який ми пропонували, нам поки не сказали «ні». Сподіваємось, що буде 100% зі 100%. А от із Київпастрансом нам не вдалося знайти спільну мову, так і не зійшлися, хто з нас дизайнер. Поки не співпрацюємо, сподіваємося, що все зміниться.

— За що ви любите Київ?

Юрій: Я люблю Київ за людський масштаб. Це не Москва, кордони якої простягаються в нескінченність. У той самий час Київ дозволяє розігнатися та розвернутися в проектах. Люблю його історію, архітектуру, яку нівечать та захаращують балконами й вивісками. І це теж виклик врятувати цю красу. Тут є що рятувати і це цікаво.

Максим: У Києві я помічаю, що можна зробити краще: вивіски, покажчики, змусити потяги приходити вчасно.

— Ви пропонували Метрополітену зробити годинник, що показуватиме час до прибуття потягу, а не після?

Максим: Думаю, ми його зробимо.

Юрій: Насправді, більшість людей не розуміє, що це лише вершечок айсбергу. Хіба важко запустити годинник в зворотньому напрямку? Проблема в тому, що цей годинник запроваджувався суто для машиністів і його не можна просто так прибрати. Усі інструкції і процеси крутяться навколо нього. Можна повісити інший, але де брати дані, коли прибуде наступний потяг? Вони змінюються протягом дня: когось притисло дверима, десь натовп затримав вагони. Метрополітен, насправді, робив уже такі розрахунки. Система відліку часу коштує мільйони. Ми вже рік думаємо, як вигадати компромісну систему, щоб показувати б хоча б орієнтовний час з похибкою в 30 секунд. Це буде “перемога” і метрополітен чекає цього не менше, ніж пасажири.+ DSCF7145 copy—  Які у вас улюблені місця в Києві?

Юрій: Я люблю парки, про які мало хто знає. Наприклад, сквер імені Івана Козловського на вулиці Шовковичній, там затишно.

Максим: У мене було багато улюблених подвір’їв в районі Золотих Воріт. На жаль, більшість з них зараз закрили воротами. Люблю вулицю Ярославів Вал.

Юрій: До речі, там більше року був наш офіс і за сумісництвом квартира Максима. Усе починалося з “Часопису” (прим.ред. — креативний простір), а коли ми вирішили, що нам необхідний офіс, ним стала квартира Максима.

Максим:  І я жодного разу не спізнився на роботу. А тепер ми переїхали до Прожектору (прим. ред. — коворкінг Projector), нам тут дуже подобається.

— Як це бути реформатором та агентом змін?

Максим: Переконаний, що ми робимо звичні речі стандартними методами. Дивно, що ніхто інший так не чинить. Адже це просто. Якщо ти зробив табличку— вона висітиме в місті 50 років, наприклад. Змінив вулицю — по ній ходитимуть ще 100 років. Кожен може впровадити щось корисне в міському просторі, це ж ідеальний спосіб відчути, що твоя робота важлива.

— Що найбільше подобається в роботі?

Юрій: Складні задачі. Це постійні інтелектуальні пошуки. І в результаті — задоволення, що ти розв’язав цю головоломку. А ще ти бачиш результати своєї робити навколо: схеми в метро, таблички на вулиці.

— А що для вас щастя?

Максим: Бути корисним людям. А якщо чесно — щастя для мене це маленькі задоволення. З кожним роком я розумію, що мені все більше подобається музика 90-х. І щоразу, коли я чую мелодії 95-го року з програми «Територія А», на устах грає усмішка. Здається, я швидко старію.

Юрій: Це свобода, з якою ти розумієш що робити. У нашій роботі це діє. Ми самі її собі вигадали, ставимо задачі, кожен проект — проект мрії, кращий за попередній.

UX- дизайнер Юрій Грановський

Архітектор Максим Головко

Фото: Філіп Доценко

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.