Хто такі архіваріуси та де вони живуть? Нам вдалося зруйнувати міфи про нудну паперову роботу та поговорити з жінкою, яка ховала заборонену літературу. Її пам’ять дасть фору будь-якому комп’ютеру, її робота пахне книжками та чебрецем, а сама вона точно знає, де шукати оригінальне видання «Енеїди» Котляревського. Де дійсно приховані скарби в музеях та які таємниці сплять у фондах, ми розпитали їх Головного зберігача — Ніну Степанівну Грабову. DSCF6268 copy— Ніно Степанівно, ви найдосвідченіший працівник музею, скільки років тут працюєте?

— Вже тридцять шостий рік.

— Це було ваше перше місце роботи?

— Ні, я закінчила історико-філософський факультет і спочатку два роки пропрацювала викладачем в школі, потім — в історичному архіві майже двадцять років. А коли створювали музей (прим. ред. — Національний музей літератури України), мені запропонували посаду Головного зберігача фондів. Я не дуже хотіла йти, якщо чесно. Тут ще майже нікого не було, фактично, лише будівельники.

— Кажуть, що саме у фондах музеїв зберігається все найцінніше та найцікавіше, це дійсно так?

— Звісно. У нас, наприклад, є перша друкована книга Івана Федорова. А в експозиції виставили не оригінал. Звісно, музей може дозволити собі називати його оригіналом, тому що справжній — лежить спокійно у фонді. Рукописи взагалі не можна зберігати в залах, вони псуються. Тому ми або робимо якісні копії, або муляж, а все найцікавше зберігають у фондах.DSCF6328 copy— І що можна знайти у ваших фондах?

— Книги та рукописи, видання з автографами, особисті речі письменників, декоративно-прикладне мистецтво, графіка та ілюстрації до книг, скульптури, нагороди авторів, фотографії та навіть фонозаписи, де ви можете почути голоси письменників.

— А який ваш улюблений скарб в музеї?

— Певно, що книга. Рукописна, шістнадцятого століття. Вона видавалася ще в шостому, але в нас зберігається пізніший перепис. Називається «Ліствиця» (прим.ред. — богословський твір, де показують шлях до духовної досконалості).DSCF6298 copy— Де і як вам вдається знайти такі чудові речі?

Найбільше, в письменників та колекціонерів. Ще з бібліотек. Спочатку обирали лише для експозиції, щоб наповнити музей, а вже потім — у фонди. І все необхідно брати на облік, ретельно фіксувати, щоб нічого не загубилося.

— І, мабуть, тренувати пам’ять? Як вам це вдається?

— Я такою народилася. А на історичному факультеті тренувала пам’ять датами та цифрами. Плюс бажання та цікавість. Наприклад, мені подобаються народні традиції, то я не лише читаю про них, а їжджу на фестивалі, виступи, збираю матеріали, ці знання накопичуються і я завжди хочу це все пам’ятати. Усе зберігаю в своїй голові, нічого навіть не записую.

— Ви живий приклад того, що в архівах неможливо нудьгувати!

— Звісно, тут аж ніяк не нудно! Тут стільки прекрасних речей, на які можна дивитися, або читати, якщо буде час. У мене ж є доступ до фондів першодруків. Я от дуже люблю літературу Києво-Печерского монастиря, взагалі — усе давнє та народне.DSCF6247 copy— Яким має бути працівник архіву в першу чергу?

— Точним та чесним. Якщо ти почав щось робити, мусиш закінчити. І в усьому має бути облік. Від того в нас і проблеми в державі, бо ми не знаємо точних цифр. Скільки дійсно пенсіонерів? Скільки насправді загинуло людей під час Друої світової війни — шість чи сорок мільйонів? Якщо немає порядку, буде хаос. І у фондах, і у державі. Якщо ти щось узяв, туди ж його потім і поклади, все занеси в картотеку, інакше потім нічого не знайдеш.

— Чиї колекції можна знайти в вашому фонді?

— У нас є колекція Миколи Терещенка (прим. ред. — поет та перекладач). Надзвичайно цікаві видання від вісімнадцятого століття, з автографами. Спочатку він хотів нам продати їх, потім передумав, зрештою таки продав. І там є майже всі видання по Шевченку, окрім першого. Три «Енеїди» Івана Котляревського. Та майже всі письменники.

Окрім того, щось ми могли брати, а щось не дозволяло на той час КДБ. Але я собі все одно забирала навіть заборонене. Бо завжди знала, що прийде час, коли ця література повернеться. Адже фонди діляться на основний та науково-допоміжний, де інколи можна і щось заборонене зберігати. Я намагалася приховати все цінне. Мені вдалося – і згодом я оприлюднила ці видання, коли прийшов час.DSCF6316 copy— То ви справжній зберігач та навіть детектив історії.

—  Так, але в нас не все є. Зате, коли дзвонять та питають, де знайти якісь документи чи видання, я завжди знаю і підкажу. Для того людина і створена, аби допомагати. Я дуже люблю свою роботу. Це велика відповідальність. Якось нам прислали розсип документів (прим.ред. — розрізнені документи, не сформовані в справи) з Прибалтики і в ньому я знайшла півуніверсалу Богдана Хмельницького. Бо коли німці вивозили коштовності з України, не встигли забрати майже 3000 актових (історичних) книг, вони залишилися в Харкові. І лише уявіть — цей документ можна було продати та отримати купу грошей, бо ніхто про нього не знав. Але я почала шукати, де є друга половина універсалу. І знайшла — віддали його до Національного музею історії України, тепер у них є цілий універсал. Саме тому важливо у фондах працювати з чесними та порядними людьми, ти маєш бути впевнений у своїй команді.

— А люди приносять вам книжки?

— Приносять. Найважливіше, якщо людина щось має і хоче віддати, краще це зробити за життя. Нам, наприклад, пощастило, що син Миколи Терещенка приніс нам колекцію батька. Хоча міг би виручити значно більше коштів, якби продав її на ринку. І він, звісно, знав це. Але зробив добру справу для історії та науки.

— Де ж ви берете кошти, щоб купити такі колекції чи книги? Держава допомагає?

— Зараз, на жаль, ні. Якщо мені щось дуже хочеться, я купляю за свої гроші. Або дарують письменники, художники, а ми їм за це влаштовуємо виставки чи вечори. Є й такі, що приносять усе, що в них є. Ми і відмовити не можемо, але й зберігати це все немає де.DSCF6225 copy— Що для вас не є музейним експонатом, сучасну літературу теж приймаєте?

— Літературу ми беремо всю. Але місця дуже мало. Будівля музею не має якихось особливих сховищ. Колись це була Академія Павла Галагана, тут жили та навчалися студенти. А ми лише пристосували ці кімнати до сховищ.

— А що з сучасної літератури читаєте самі?

— Дуже багато всього, але часто потім забуваю, бо книга мене не зачепила, або була не цікава. Люблю Василя Шкляра, Ліну Костенко, Юрія Щербака.

— За що найбільше любите свою роботу?

— За книги та розумних людей, бо з дурними неможливо домовитися. Усе починається з людини, її роботи та взаємної любові.

Фото: Филипп Доценко

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.