Чи бачили ви останній ролик «Дивовижних»? Зі мною сталося те саме: Оля увійшла до закладу, і з перших її слів над нашим столиком увімкнулося яскраве світло.

«Дивна» — можливо, спочатку подумаєте ви. «Дивовижна» — скажете після знайомства з нею.DSC_8055-web— Розкажи про себе. Чим займаєшся?

— Я тім-лідерка в громадській організації “Дивовижні”. Ми займаємося розвитком громадянського суспільства, передаємо практики проактивної поведінки. Простіше: через маленькі спільні дії даємо відчути людям, що вони мають значення, їхнє життя цінне і вони впливають на позитивні зміни в їхньому місті, країні. Майже два роки я в громадському секторі. За цей час “Дивовижні” еволюціонували від волонтерської ініціативи, громадської ініціативи до стійкої системної організації. Коли я приєдналася до моїх колег, ми писали проекти буквально на колінах, зустрічалися в піцерії, працювали після роботи у вихідні. Наразі ми працюємо в семи містах України.

— Як ти потрапила до «Дивовижних»?

— Я завжди тяжіла до поєднання суспільних інновацій та дотримання найкращих правових практик. Зараз в Україні саме в громадському секторі є тенденція до активного розвитку і творчості. Тому я поступово вивчала можливості реалізації себе в суспільних ініціативах. Волонтерила в кількох організаціях. Але з «Дивовижними» все вийшло випадково і завдяки силі фейсбуку. Я побачила, що моя знайома зробила репост про те, що Дивовижні запрошують волонтерів у команду. До цього дня я нічого про них не чула. На першій зустрічі я зрозуміла, що тут люди, не маючи жодних ресурсів і фінансування, змогли зробити кілька десятків подій і об’єднати сотні людей. Тоді це був формат: «Ми фарбуємо під’їзди, тому що це — видимий результат. Не чекаємо змін на дивані, а своїми силами творимо ці зміни». Так спочатку ми зробили один публічний захід, де прибирали і змінювали простір біля бібліотеки — це була моя перша публічна подія, на яку прийшло двадцять активних людей. Це надзвичайно заряджає. Згодом зрозуміла, що я в «Дивовижні» вже рік і це – «воно».

— А чим ти займалась до цього?

— Я юристка за освітою, вивчала теорію держави і права, працювала в суді. Кілька років тому вирішила, що набагато ефективніше буде діяти з іншого боку державної системи. Я хочу інвестувати свої знання і досвід в те середовище, яке спрятливе до змін і впровадження нових практик. Практично одночасно з початком своєї діяльності в «Дивовижних» вирішила здійснити свою давню мету — написати дослідження про те, як громадянське суспільство впливає на державу і контролює владу. Тепер єдина можливість, коли я можу писати свої статті — це поїздка в потязі Київ-Слов’янськ, іншого часу в мене немає. Але я ціную це співпадіння моїх наукових інтересів та практичної діяльності: фактично працюю в полі з системою цінностей та уявленннями людей про державу, бачу реальне життя, а це найліпший реаліті чек для теорій.DSC_8000-web— Як змінилося твоє світосприйняття після того, як ти вступила до команди?

— Світ для тебе ніколи не буде таким, як раніше, після того, як ти спробував пояснити захмілілому жителю вулиці Коцюбинського у місті Дніпро, що таке соціальна відповідальність. А якщо серйозно, в команді я відчула, що не одна вірю в розвиток і покращення функціонування країни. Ми, «позитивні фріки», підсилюємо один одного, постійно розвиваємося, сміливо відкидамо те, що не працює. В «Дивовижних» відчуваю реальну силу громадянського суспільства. Я на собі відчула, що без структурованого менеджменту і чіткої візії найкраща ідея, найліпший проект перетвориться в піну днів.

З масштабуванням нашої діяльності мала нагоду ще глибше познайомитися зі своєю країною. Я жодного разу не їздила на схід далі, ніж за Полтаву. І до того, як я почала вести навчально-практичну програму для громадських активістів «Соціальний Коллайдер» (одна з програм «Дивовижних» прим. ред.), я не знала нічого про Дніпро. Виявилося, що це своєрідна культурна столиця: у них є багато андеграундних місць, свій неповторний дух міста, найсмачніша кава в країні. Там є лівий, правий берег і центр на правому березі. Цим мені Дніпро дуже резонує з Києвом. Тож, цікаво було працювати з місцевими креативними людьми. Так за 5 місяців роботи «Соціального колайдера» з“явилося сім соціальних проектів учасників! Це крутий результат.

До «Дивовижних» я не знала, що в Северодонецьку, у мономісті, яке виросло навколо заводу, може бути неймовірний театр, а ще — купа активістів, яким не байдуже їхнє місто. Кожне місто має свій унікальний культурний контекст і суспільство не є однорідним, але я зрозуміла, що нас може об’єднати спільна ідея і бачення успішної країни.

Ще одне. До «Дивовижних» я ніколи не запізнювалася на потяги, ну, майже ніколи. А за цей рік мій потяг йшов від мене разів сім. Приміром, звідки ти можеш знати, що в місті Сміла на станції ім. Тараса Шевченака є два (!) вокзали, якщо раніше ти там лише купував вареники у бабусь з кравчучками під час зупинок.

Коли я дивилася вслід кожному потягу, квиток на який лишався у мене в руках, мене огортало щемливе відчуття втрачених можливостей. Проте саме такі випадки навчили мене, що гра ніколи не закінчена, доки ти не здався J Якщо ти везеш в інше місто навчальну програму для активістів і знаєш, що тебе чекають учасники, які хочуть розвитати міську спільноту, у тебе немає права не знайти вихід. Тож, робиш усе, щоби бути в потрібний час в потрібному місті.DSC_7992-web— Які зазвичай люди приходять на ваші події, тренінги?

—  Зараз ми працюємо у двох стратегічних напрямках, що націлені на дві аудиторії. ДивоДвижі – публічні події, фестивалі, флешмоби, які у формі фану залучають людей до суспільних дій, знайомлять із громадськими організаціями, дають змінити щось швидко і зараз. На такі події приходить широка аудиторія: родини з дітьми, молодь, активні люди, старше покоління, «креативний клас». Вони отримують свій досвід взаємодії один із одним і відчуття «переможеньки». Інший напрямок – навчально-практична програма «Соціальний колайдер». Вона за аналогією з адронним колайдером «зіштовхує» людей, які вже готові брати на себе відповідальність за місто і створювати свій соціальний проект. На програмі ми створюємо поле взаємодії, можливості для нетворкінгу, знайомимо з менторами і командами громадських організацій, даємо практичні інстументи проектного менеджера на воркшопах і лекторіях. Учасники програми це – майбутні лідери міст, лідери свої громад, працівники громадського сектору, соціальні підприємці, які бажають діяти, мають ідею, яку ми допомагаємо втілити.

— Як вважаєш, що заважає перейти від ниття і скиглення до активних дій?

— Успішний приклад того, що позитивні зміни можливі. Або ж створені умови для таких активних дій. Приміром, твої сусіди зібралися розчистити сніг і ти до них приєднався. У тебе є нагода сидіти і скаржитись, або ти можеш взяти і спробувати щось зробити. На наших подіях ми пропонуємо людям безпосередньо підійти, взяти, наприклад, граблі в руки і розчистити двір. Кожна успішна справа — це зусилля, мотивації і тисяч годин роботи. Ти можеш чекати, можеш спробувати взяти свою ідею і трансформувати її в проект, готовий до запуску.

— Розкажи про своє дитинство. Як виховують свідомих українок?

— Свідомі українки – звучить як давні міфічні створіння. У мене було звичайне постсовєтське дитинство. Найкращою забавкою у мене й сусідніх дітей було бігати по будівництву і ходити парканами навколо дитячого садочка, стрибати з бетонних «грибків» в пісочницю — така радикальна розвага дитинства на лівому березі Києва. Як бачимо, важко це назвати успішним дитинством і рецепту у мене немає. Мені йдеться швидше про те, що я роблю свій вибір щодня. Я вибираю бути відкритою до нового досвіду, вибираю не розчаровуватись, коли не виходить змінити все тут і зараз, я знаю, що це довгий процес. Можна спробувати прокачати своє усвідомлення власного місця в системі суспільства, відчути, що ти живеш не в вакуумі і всі твої дії та бездіяльність впливають на спільну реальність.DSC_7975-web— Ти ж певно в житті і в роботі з проектами зустрічаєшься з певним нерозумінням і байдужістю людей. Як ти з ними борешься?

— Я з ними не борюся. Хоча й дуже хочеться подолати зневіру і скепсис з яким стикаєшся, «причиняти» добро абсолютно кожному не є дієвою практикою. Ти не маєш права вказувати іншому як жити, навіть маючи найкращі наміри. Ти не можеш сказати: «Бабцю, досить сидіти під під’їздом, піднімайся, ми зараз тут зробимо вам ОСББ». Якщо людина має потребу, вона може підійти до тебе і запитати як їй діяти. Наша команда поважає право кожного не бути активним, не вкладати весь свій час в те, щоб стояти під Київрадою і вимагати закриття всіх підземних переходів (хоча їх і треба закрити). Ми просто показуємо альтернативу і доносимо до людей інформацію про наші програми, акції і можливості.

Це в певній мірі буддизм плюс повага до гідності та вибору кожної людини. Наша команда проти насильницьких методів комунікації. Так само було і з роликом «Включайся». Нам не хотілось закликати прямим текстом: «будь хороший». Це була просто демонстрація можливих норм поведінки.

— До речі, як ви створювали цей ролик?

— В нас довга історія з відео, ми його задумали ще півроку тому, як частину комунікаціїної кампанії про соціальну відповідальність. Ми 30 разів змінювали сценарій, долучали соціологів, викладачів критичного мислення і експертів. Ми прагнули зробити сюжет без моралізаторства, без маніпуляцій через приниження гідності людей, без спекуляції на почутті сорому. Меседж «рєбята, давайте творити добро, це так класно!» нам не підходив. Ми хотіли історії людей, які кожен день роблять вибір, про те що ти не один такий «позитивний фрік», про те, як відчуття спільності підсилює кожного з нас. Я тішуся, що соціальний ролик став віральним і зараз має близько 2 мільйонів переглядів. Це доказ того, що люди вірять, а значить досвід нашої дільності втілений в цьому відео має результат. Я вірю, що це трошки змінить настрої «зради», дасть zoom out, велику картину, змін, які вже відбуваються.

— Як можна долучитися до команди «Дивовижних»?

— Щоб робити щось важливе для суспільних змін, не обов’язково бути в команді «Дивовижних». Кожен може зробити свою маленьку інвестицію: здати кров, поставити енергозберігаючу лампу в своєму будинку, вкласти 50 гривень в цікавий урбаністичний проект. Це і є соціальна відповідальність в дії. Ми називаємо такі дії хвилями позитивних змін. Дивовижним є кожен, і кожен може долучитися до нашої діяльності, втіливши свою ідею, або подавшись на нашу навчальну програму. Ми публікуємо історії «маленьких кроків» на своїй сторінці у фейсбуці, таким чином намагаємося передати «вірус» далі. А потрапити до команди можна, подавшись на наші вакансії, які з’являються у нас на сторінці та на сайті.

— Яким ти бачиш ідеальний Київ і його жителів?

— Ідеальний Київ? Ммм… Без підземних переходів, сітілайтів з рекламою… Взагалі, Київ — це не велике село, а великий під’їзд. Є історія з початку діяльності нашої організації. Ми ходили в під’їзди, спілкувалися з людьми, і якщо кілька людей хотіли щось відремонтувати, ми допомогали їм організувати процес. Одного разу після закінчення таких мікро-змін в будинку хтось з сусідів виніс коробку для збору відпрацьованих батарейок і наступного дня вона зникла. Він поставив знову, і вона знову зникла, так відбувалося кілька разів. А наступного дня вже хтось інший із сусідів підключився і поставив нову коробку. Процес змін було запущено!

Тож, мені здається, що ідеальний Київ, це коли ми всі — один великий під’їзд. Місце, де ми взаємодіємо, ведемо діалог, знаходимо шляхи розвитку і облаштування комфортного міста.

Дивовижні

Фото: Ольга Круглова

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.