Изначально я шел к Наде в гости для того, чтобы сделать обзор ее детища — PR Bar.

Но те, кто хоть раз общался с Надей Перевизнык, знают, что с ней можно говорить о чем угодно и сколько угодно времени.

Так вышло и в этот раз.

IMG_9864-min

— Ты уже сто раз об этом рассказывала, но поведай мне еще раз эту историю. Почему ты решила открыть бар?

— Взагалі, це дуже доречне питання. Бо коли ми з партнером Віталієм задумали цей бар, цього барного буму, як зараз, не було. Ми не були учасниками тренду, але вже відчували ту хвилю. Зараз, якщо ти проведеш кількісний аналіз, зможеш нарахувати близько 60 барів по місту. Саме барів, бо що таке бар? Бар – це контактна барна стійка. Далі бари діляться за напоями (коктейльні, паби, енотеки etc.) й відвідувачами (спорт бари, гей бари, тощо). Приблизно 50 з 60 київських барів відкрилися за 1,5 року! Згадай, першим коктейльним баром став, здається таки, Biancoro Сергія Гусовського, успішний і до сьогодні. Він з’явився у 2008 році, у 2009 вони привезли в Україну коктейльного гуру Дейла ДеГроффа та інших, там шаманить легендарна жінка бартендер Іра Машихіна. Потім в барний світ увірвався оновлений «Паровоз» з бартендерами талантами Андрієм Ковальовим, Васею Шилофостом, Артемом Скопенко і Дімою Шовкоплясом, вони реальні лідери – всі на «Паравоз» зараз рівняються. І на «Алхімік», в якому порядкує частина бартендерів «Паравозу» зараз. Але повернемося до нашої історії. Ми з Віталіком вирішили відкрити бар як усвідомлений бізнес, який просто пре з нас, як трава з-під асфальту. Тобто, ми нічого іншого відкрити і не могли, весь наш життєвий досвід сфокусувався в бар. Я купу років працювала в піарі та комунікації, зокрема і у ресторанній справі, а Віталік – в комерції, але його драйвували заклади відпочинку. Ми розбираємося в алкоголі, любимо його, і вся наша справа зараз – це фокус попереднього досвіду. Але ж, Діма, я не люблю готувати і не вмію, тому це й вилилося в те, що в нас поки кухня далі закусок не виросла. Але скоро порадую всіх наших друзів та гостей в цьому напрямку. Скажу лише, що такого ще ніхто не робив. В будь-якому випадку, наш бар не міг бути інакшим, тому що він – відображення мене, Віталіка та всієї команди.

IMG_0220-min

— И вот есть этот тренд баров, есть тренд кофеен. Кофейни, причем, были ещё до баров. Какой будет следующая волна?

— Тут важливо наголосити, що ми реально про бари. І вчимося пити разом з усім Києвом та не соромимося, якщо чогось не знаємо, бо ми, fucking shit, робимо це пристрасно. Я би не взялася говорити про майбутнє ресторанної сфери. Скажу лише, що в столиці стала помітною тенденція local food. Загалом, світ вже давно прийшов до локальних продуктів. Але ж нема такого поганого, щоб воно не вийшло на добре. Криза поставила ресторани обличчам до українського виробника, ні – вони буквально штовхають його у спину! Це була в нас така довга відповідь, чому ми відкрили бар. Бо не люблю снобів, які розповідають про те, що в місті вже забагато барів, типу «достала ваша культура пітія». Ну, говорять це три людини, а Київ потребує барів, хорошого алкоголю, хорошої кави, хороших команд, що посміхаються своїм гостям. І має бути ще більше таких місць для тих мільйонів людей, що живуть з нами, бо вони на це заслуговують. І я впевнена, що далі буде краще, бо кількість зміниться на якість. Мені дуже подобаються молоді ресторатори-психи, бо воні дійсно роблять круті речі.

— И как сделать так, чтобы ещё большему количеству людей привить эту правильную «культуру пития»?

— Давай я зараз зі словом «правильний» буду дуже обережна, бо я за освітою психолог, а психологи не люблять слова «норма». Нав’язувати культуру не треба, але можна звабити культурою, естетикою споживання. Кльовою кавою, кльовою випивкою. В нас немає снобізму, і наші бармени не скажуть чогось на кшталт «Як ти не знаєш, що таке “сінгл молт?”» Взагалі, якщо ти почитаєш навіть наш фейсбук, ти не побачиш навіть фрази про те, що у нас найкрутіші коктейлі. Ми розуміємо, що це перший проект, і у нас стає глузду не заявляти про те, що ми крутани. Ми не випендрюємося, грубо кажучи. Це було б взагалі якимось тупим «слабоумієм і отвагой», якби ми писали, що ми перший бар на Подолі. Тому ми пишемо, що ми перший бар на Подолі, якщо їхати з центру 🙂

— Прекрасно же!

— Так. До речі, люди, які працюють у нас в барі з алкоголем, мають про нього знати все. Друге: це розумна робота в закладі. В нас є розділи у коктейльній карті: медіуми, лонги, модерни. Є позначки, авторські чи класичні коктейлі. Тобто, ми допомагаємо гостю, якщо офіціанти забігані, для того, аби ти взяв те меню у руки і сам все зрозумів. Я два тижні сиділа над тим, щоб кожен коктейль, навіть легендарний, отримав під своєю назвою історію, хоча б і одним рядком прописану. Я розписую складові кожного коктейлю. Тобто, я не пишу тобі «скотч, біттер, лимонний фреш». Я пишу, який саме скотч тобі наллють, назву виробника, і ти одразу бачиш цю відвертість.

— Мне кажется, это очень правильно и честно по отношению к гостю.

— Так. От зараз тобі це розказала, може колеги побачать і почнуть теж так робити. Я буду тільки рада. Ще є одна штука, яку ми робимо постійно. У нас на дверях написано «drink & networking», тобто ми проводимо постійні дегустації. Мінімум раз на місяць ми щось куштуємо разом з гостями й сомельє. Нас менше цікавлять на таких подіях блогери або «лідери мнєній» – нас цікавлять наші гості. Вся цінність – в історії напою та в тому, що приходять гостьові бартендери, які розказують про цей алкоголь.

IMG_9860-min

— Часть вторая. О тебе, Надя. Расскажи мне, чем ты занималась до PR Bar?

— Піаром та маркетингом. Мені дуже пощастило, бо я зразу потрапила в «хай левел». Перше моє агентство в Києві було міжнародним. Ми вели великі компанії, робили дуже дорогі кльові роликі. У нас був офіс як у Google. Закінчила я теж дуже добре, з Андрієм Федорівим, який є моїм наставником та другом. Але. Я пам’ятаю, як, зробивши кар’єру в рекламі, відчула, що мене дуже накрило. Я жила вся така «успішна», їла в ресторанах і думала про те, що мені світ не милий. І мені було соромно. Бо я сама з маленького міста, я знаю, як то жити в Україні, і як вона вся живе. А ти типу заробляєш багато, живеш у центрі і такий «Бліііін…». У мене тоді зійшовся ряд криз. Професійна, бо я багато працювала в маркетингу, екзистенційна, бо мені тоді підходило до тридцяти, і ще й Революція, в яку я віддано влипла з проектом на Майдані. Коротше кажучи, мене просто рвало в клапті. Я зрозуміла, що маркетинг та піар – це розфарбоване повітря. Але то може бути корисне повітря, що здатне робити добрі речі для суспільства. Але, все ж таки, це дуже важка сфера. І я свідомо перейшла в ресторанне життя. Спершу я чогось подумала, що можу бути адміністратором. Дуже смішна історія є з цього приводу. Я написала тоді трьом крутим рестораторам. Один із них відповів одразу – це Діма Борисов — і так я до нього й потрапила. А двоє інших тоді не відповіли, але з часом зіграли в моєму житті певні ролі наставників.

IMG_0202-min

— Ты всегда улыбаешься, всегда выглядишь счастливой, открытой. Это длительный процесс работы над собой или ты такая есть на самом деле?

— Я думаю, що це щось фізіологічне. В мене є цей вродженний позитивний підхід, але, зізнаюся тобі, що останніми роками – це результат роботи, бо коли ти весь час думаєш та аналізуєш, то не можеш бути постійно веселим. Знову ж таки – прекрасна «криза тридцяти», початку зрілості. Я дуже рада, що вона відбулась. До неї – я завжди була funny, а всередині такою незавжди насправді. Всередині було все складніше. А зараз усередині мене літають метелики, натомість ззовні я стаю серйознішою. Найфеноменальніше, що тішитись життю – можна навчитися. Ти не думав ніколи, що нас багатьом речам постійно вчать – читати, писати, вчать бізнесу, вчать спорту, а жити нас ніхто не вчить. Тому мене захоплює реальна психологія. Треба вчитися розуміти себе та розуміти інших. Я кайфую від свого життя. Це дорого коштує – робота над собою, напряг м’яз тіла й звивин мозку — але воно того варте!

IMG_0176-min

— Ты часто путешествуешь?

— Я дуже це люблю. Останні два роки я виїжджала лише кілька разів, у зв’язку з власною справою. Раніше дуже багато їздила. Я продовжу це скоро, бо заради цього все і робиться. Власний бізнес – це коли він приносить задоволення, а ти ще й можеш літати планетою. І подорожі – це те, на що краще за все витратити гроші. Я двічі хотіла купити машину, двічі не купила, а гроші пробачте, просрала на подорожі. І взагалі не шкодую! Ще скажу тобі одну річ. Я в минулих інтерв’ю брехала, а тобі скажу правду. Я дуже мало зараз читаю порівняно з тим, як хотілося б. Я зараз намагаюсь повернути текст до свого життя, бо, якщо ти помітив, зараз усі читають. Це мегакльово. Але раніше я читала саме життя. Я була в Індії й привозила звідти стільки спогадів. Ти можеш купити курси в бізнес-школу, а можеш на ці гроші купити квиток до Токіо чи Нью-Йорка і побути кілька днів у майбутньому й привезти звідти бізнес-ідею. Ідеально, звісно, коли є можливість зробити все одразу.

— Тебе пора проводить собрания счастливых людей.

— Мене звати Надя, мені 31, я співвласниця бару і я щаслива самодостатня холостячка.

— Добрий вечір, Надя.

— Добрий вечір, Діма. Я скажу, щоб нам всім треба «вджобувати». От то все, що нам показують по телевізору – то результат того самого вjobування. Років до сорока ти працюєш, отримуєш всі ці свої респектоси, і потім, коли ти вже навjobувався, життя починає тебе любити. Ну і треба не забувати про любов та баланс. Я раніше не вірила в весь цей пиздіж, вибачте за матюки, про зону комфорту. Всі знають цей термін «зона кофморту», але не кожен знає, що там, за тією зоною комфорту, відбувається дійсно все найкраще. Так, розвиток – це біль. «Ваніль» не проходить, «ванілі» немає насправді, точніше, «ваніль» – кінець всього. Є «хард рок» і потім благість 🙂 Всі успішні люди багато працювали. Але тут теж тонкий лід, бо треба не забувати отримувати насолоду від своєї роботи.

IMG_9913-min

— Какие у тебя цели на этот год?

Вийти заміж. Вперше в житті захотілося, правда 🙂 Я багато досягла в самореалізації й відчуваю потребу ділитися й помагати світу ставати краще. Але я, хоч лусни, – командний гравець. Мені потрібен компаньйон/напарник, бо я знаю кайф від синергії 🙂 Також вже є свідома потреба про когось піклуватися й приймати піклування і дивитися в одну сторону. Й передавати таємні знання діточкам.

— Рассказывай мне шутку тогда напоследок.

— О, є така. Про піарщиків, конєшно же. Коротше, уяви собі: тисячі років тому, народ обітованний, сидять, п’ють лимонад під пальмами..

Прибігають гонці:

— Ви бачили? Ви бачили? Там єгиптяни з війною! Їх багато! У них модерні колісниці! Вони нас всіх повбивають!

Цар такий: «Ах!», Мойсей такий: «Ох!».

Що робити? Треба кликати військових.

— Ви бачили? Ви бачили? Там єгиптяни! Шо робити?

— Як, шо робити? – Кажуть військові. – Перша хвиля мобілізації, друга хвиля,      волонтери…

Цар такий: «Ах!», Мойсей такий: «Ох!».

— Скільки на це треба часу?

— Два повних місяці, — кажуть військові.

— Нє-нє-нє, ви шо, в нас нема стільки часу! Треба швидше! Кличте жреців!

Приходять жреці.

— Ви бачили? Ви бачили? Там єгиптяни! Шо робити?

— Значить, — кажуть жреці, — проведемо древній ритуал. Нам потрібні сім тушок крокодилів з Нілу, росточки рису та три незайманки.

— Скільки на це треба часу?

— Один повний місяць!

Цар такий: «Ах!», Мойсей такий: «Ох!».

— В нас нема стільки часу! Це неможливо! Кличте піарщиків.

Заходять так вальяжно піарщики.

— Ви бачили? Ви бачили? Там єгиптяни! Шо робити?

— Ага, окей… Значить ти, Мойсей, береш до рук посох. Підходиш такий до морька і робиш посохом по землі «тук-тук-тук». Морько так хоп! – і розходиться. Ми, народ обітованний, пробігаємо, морько сходиться, топить всіх єгиптян – хєппі енд.

Цар такий:

— А можна одне питання? Які шанси, що це спрацює?

— 50 на 50, — кажуть піарщіки, — але якщо спрацює, пару-трійку публікацій в Старому й Новому Заповітах ми вам гарантуємо!

IMG_0142-min

Виталий Маначинский, Надя Перевизнык 

— Дім?

— Да?

— І напиши, що я не лезбіянка і не зустрічаюсь зі своїм партнером Віталіком, якшо шо)

— Хорошо, напишу!

PR Bar 

Сагайдачного 6А

фото: Алена Лобанова

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.