Ми з Дімою зустрічалися двічі. Вперше наша розмова не записалася на мій диктофон. Журналісти після такого зазвичай починають сильно пити, але Діма не дав порядній людині піти на дно, і ми зустрілися вдруге.

Наша бесіда як вперше, так і вдруге справила на мене неабияке враження.   Мені було дуже цікаво дізнатись, як чуваки з Latexfauna прийшли до такого незвичного звучання, як Діма пише свої пісні та звідки врешті взялись ті дивні південні образи. Діма про все це люб’язно розповів. Правда, він також розповів про те, як отримав по голові від геїв у клубі. Але то вже таке. З ким не буває?  13902134_1082745941801749_542608767_o copy— Ну, розповідай: як живеш, як літо проводиш?

 — Поки що нікуди не їздив. Восени планував їхати в Грузію.

— Красіво жить не запрєтіш. Музику тобі писати легше влітку чи все одно?

 — Зараз іде добре. З чуваками робимо одну нову тєму про волейбол – зводимо партії, звук шукаємо під неї. А ще є три пісні в запасі. Це хороший для мене показник, бо я рідко пишу.

— Ти спочатку тексти пишеш?

 — Одночасно і текст, і мелодію. Награю на гітарі і, якщо мене чіпляє, пишу слова. Так виходить найкрасивіше, бо якщо писати спочатку слова, а потім музику, то буде трохи не то. Поезія і пісня – різні речі. Далі робимо аранжування. Дуже часто приношу пісню, а пацани можуть поміняти гармонію чи спростити деякі місця, і вона починає качати. Зайва мудрість непотрібна.

— Ти сідаєш писати, коли тобі добре?

 — Канєшно. Хочеться передати атмосферу. Естетику, так би мовити, кіно, яке ти собі бачиш, коли придумуєш пісню. Коли мені погано, я не пишу.

— Тобто, ніякого драматизму в твоїх піснях не варто шукати?

— В піснях я мало проектую чогось із себе. Я більше беру із фантазій своїх внутрішніх міфів.13932040_1082745958468414_227891984_o copy— А звідки взявся «дрім» у вашій музиці?

 Нам усім подобається таке тепле звучання, ми від нього кайфуємо. Іноді нас називають наркоманами через текстовий «псіходел», але це не пов’язано із вживанням психоактивних речовин. Майже всі треки майже завжди пишуться майже по тверезій.

— Із саундом ви якось глобально експериментуєте?

— Коли ми робили «Ajahuaska», то придумали дев’ять різних аранжувань і розуміли, що все не то. Нас не качало. Все ніби нормально, але ендорфіни не виділялися. Врешті, ми зіграли фінальну версію, нас вставило, і після того воно все йде само собою в цьому ключі.

— Ви не поспішаєте при створенні музики?

— Нє. Доки не з’явився кайф, ми розуміємо, що прогресу нема. А як тільки появляється відчуття щастя – значить все правильно.

— Ваші треки, можливо, саме через це відчуваються дорослими. А ти про себе можеш таке сказати?

— Дорослим я себе не відчуваю, скоріше ще пацанчиком. Мені страшно старіти. Щодо музики – якщо її порівняти з тим, що я робив до Latexfauna, то вона дійсно найдоросліша. До цього було «школоло».13898441_1082745961801747_98017461_o copy— Як ти думаєш, оті образи, що зараз простежуються в піснях фауни, мають коріння з твого дитинства?

 — Частково таке є. У пісні «Слон», наприклад, арт-дірекшн з мого дитинства. Моя мама – вчителька німецької мови, була класним керівником якийсь час і, оскільки ми з чорнобильскої зони, всіх учнів возили безкоштовно раз на рік на море, а моя мама наглядала за ними. Мене, 3-річного, мама теж брала з собою на Азов. Тоді я прочув естетику тих місць: жовтий пісок, зеленкувате море, бірюзові небеса. Коли мама пильнувала школярів, я залазив під перевернутий вгору дном катер і сидів там за рульом і крутив його. Зараз дуже хочу повернутися на ту косу.

— Ще якісь місця надихають по-особливому? Чи, може, десь легше писати?

 — Ні. Всі пісні я пишу вдома на дивані. Взагалі я ніколи не думаю, що от зараз прийду і напишу пісню про любов чи про слона, бо мені захотілось. Ні, я просто сідаю і починаю щось награвати. А потім вже майже несвідомо наспівую перші слова. Вони дуже часто несподівані для мене. Ніколи б не подумав, що напишу пісню, яка починається зі слів «Ковбої не сплять, вони полюють на дітей племені Айяхуаска». Хто буде про таке співати? Вирішив дати шанс цій фразі – може, з неї щось вийде. А якщо пісня не пишеться сама по собі, текст не лізе – пішла нафіг. Головне себе не мучить. Народ викупить, що воно вистраждане, надумане, мудрьоне.13940016_1082745968468413_1122662787_o copy— Коли на вас почали активно звертати увагу, вас це здивувало?

— Так, дуже. Ніхто такого не очікував. Ми думали, що закинемо треки в Інтернет і будемо потроху грати в якихось клубах. А нам різко почали писати і помічати інші уже відомі музиканти, радіостанції почали крутити, люди почали цікавитись. А все почалося з «Порки» на Аристократах.

Буває страшно, що більше нічого гарного не вийде написати?

 — Якби я був великим і заслуженим генієм тіпа Цоя, то я би тоді, може, і бздів би, що люди казатимуть, що група скатілась. Ми ж зробили декілька треків. Однак, коли пишеш нову пісню, хочеться все-таки тримати марку. Перед собою я намагаюся бути максимально відвертим у написанні текстів і робити музику для себе і для трьох пацанів із моєї групи, а не для когось. Відчуваю, вони роблять те саме. Ніякої планки, до якої б намагався тягнутись, вже нема. Колись в період «школоло» була. Потім я поняв, що чим більше ти переймаєш на себе того, що ти бачив у інших музикантів, коли косиш, тим менше залишається простору для свого особистого маньовру. Тому краще розслабитися і не думати про зайве. Треба бути собою і тоді виходить класно.

— А взагалі як ти зі стресами справляєшся?

 — Частіше за все я п’ю алкоголь (сміється). У мене вже давно не було ніяких особливих стресів. Було страшно, коли я сильно накурився трави. Мене посадили в таксі і відправили додому.13950766_1082745928468417_1828118759_o copy— Що ти останнє робив відчайдушне?

 — Поліз битися в клубі за те, що мою дівчину обізвали і получив люлєй. Це було роки три тому. Я знав, що мені накидають і потім лежав розквашений і ждав мєнтов. Коли вони прийшли і почали пакувати тих чуваків, прибіг свідок таксист і каже: «Нє, нє, я все бачив – то він до них перший поліз». Мент поверається до мене і питає: «Так кого мені пакувать?», – а я кажу: «В мене немає претензій до цих громадян», – і як в`їбу звідти. Сама більша хохма, що вони були геями, то все сталось в гей-клубі. Я нормально ставлюся до геїв і навіть проживав у студентському гуртожитку одночасно з двома в одній кімнаті, маю не одного друга з їхнього числа, але тоді прийшли якісь патологічно женонєнависні накачані і мощні геї, які почали обзивати мою дівчину, так шо прийшлося получить. (сміється)

Дружити з Дімою

Фото: Володимир Точаненко

 

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.