Данил – спокойный и приятный в общении человек. Музыка, которую он пишет, пожалуй, такая же – без надрыва и лишней эмоциональности. Несмотря на это, Blooms Corda отлично звучит и live, и в наушниках, и, конечно же, дома за чашкой чая.

Данил рассказал нам о его главном, на сегодняшний день, проекте Blooms Corda, нарочито грустных песнях и о том, как впервые услышал запись «Дельфина».IMG_0445 copy— Blooms Corda був твоїм черговим сольним проектом?

— Так, так і було.

Зараз щось змінилося?

— Поки що ми граємо той матеріал, який я написав один. Але разом ми потроху робимо нові пісні. Деякі речі я пишу один, по старій схемі, а в деяких моментах підключаю чуваків. З драмером, наприклад, збираємося вдвох, щоб якісь барабанні партії підібрати.

— Тобто, ти мультиінструменталіст?

— Важко мене таким назвати. Я погано граю на музичних інструментах. Але є таке прислів’я: хочеш зробити щось добре, зроби сам.

— Досвід роботи у гуртах у тебе був до Blooms Corda?

Так, був гурт Dojo.

— Але тобі не сподобалось і ти вирішив, що комфортніше писати музику самому?

Так зручніше, тому що ти ні з ким не сперечаєшся і робиш те, що тобі подобається, те, що ти вважаєш правильним.

— У Blooms Corda суперечки виникають?

Серйозних суперечок не виникає. А ті, що бувають, виглядають швидше, як поради. І дуже часто вони дуже корисні.

-Музика для вас не основний вид діяльності?

-Ні, всі працюють на роботах.

— Як ти думаєш, можливо музику зробити своїм хлібом, чи це поки недосяжна мрія?

— Це моя мрія і поки що я важко уявляю, як вона може здійснитися. Були і у мене, і у моїх знайомих періоди, коли ми намагалися займатись суто творчістю, але це ні до чого не призводило. Важко елементарно заплатити за комунальні послуги навіть.

— А грати на весіллях чи у пабах «кавера» для тебе не варіант?

— Це точно не мій варіант. Принаймні, поки що.IMG_0442 copy— Де можна буде почути Blooms Corda у 2016 році?

Ми будемо виступати на фестивалі «Гедонізм» у липні. Періодично виникають спонтанні концерти.

— Музикою ти займаєшся з дитинства?

— Десь з 14 років. Мене тоді дуже вразило, як один чувак на районі грав на гітарі і співав. Я тоді подумав, що непогано було б і самому так навчитись. І не тільки я – багато друзів «підсіли» на гітару. Ще на мене сильно вплинув мій батько – у нього дуже гарний музичний смак і в дитинстві у нас було багато класних платівок – Michael Jackson «Thriller», була платівка Sting, в той час як у більшості були якісь радянські записи, типу «Мелодія». Однією з найулюбленіших речей була платівка «Бременские музыканты» яку деякі вважають першим рок-записом у СРСР. Ще таланило з друзями. У дитинстві був товариш, який, незважаючи на свій вік, вже був геніальним меломаном – він не тільки діставав якісь рідкісні записи, але ще й звідкись дізнавався про різні круті гурти. Колись він прийшов до мене і запропонував послухати одного чувака. Каже: «»Дельфін” називається». (сміється)

— Мій приятель якось розповів мені, що він «плакав, як сучка», коли слухав трек «Моя кімната». Це особлива пісня для тебе?

— Це скоріше для твого друга особлива пісня. Для мене – всі мої пісні особливі, я намагаюся не робити прохідних речей. Деякі пісні люди двояко сприймають – одні кажуть, що пісня сумна, а інші, що, навпаки, оптимістична.IMG_0433 copy— Як ти відносишся до критики з боку слухачів?

Нормально. Конструктивну критику я намагаюся аналізувати. Звісно, образлива критика мене засмучує, як і будь-яку іншу людину, а коли хтось хвалить нашу музику, мене це дуже тішить. Не розумію людей, які одразу ображаються, коли їхню творчість починають критикувати. Знайомий музикант колись відправив трек в «Утреннюю порку» (шоу на радио «Аристократы» — прим.ред.), де цю пісню не схвалили, м’яко кажучи. Він зустрів слова ведучих в штики, мовляв, вони нічого не розуміють. Навіщо тоді взагалі було відправляти?

— Ти пам’ятаєш свою найбільшу перемогу у музичній кар’єрі?

— Одне з найприємніших відчуттів було виступати на дні народженні радіо «Аристократи» у Атласі. Це був фрагмент зовсім іншого музичного життя. Особливо пройнялись ми з нашим барабанщиком, оскільки давно один одного знаємо і у нас був гурт, з яким ми настільки наїлись виступів по різним клубам і кабакам, що виступ на такій великій сцені став паралельною реальністю.

— А найбільша поразка?

Одного разу, ще до Blooms Corda, ми грали концерт перед майже пустим залом. Тоді я серйозно задумався покінчити з музикою і робити щось інше.

— До речі, перерви у твоїй музичній кар’єрі виникали?

Парадокс у тому, що я не можу згадати період, під час якого я б нічого не записував і не робив нових речей. Навіть, коли йшла робота над альбомом «Monodance», я створював нові пісні, хоч і розумів, що до альбому вони не потраплять.

— Яке майбутнє з Blooms Corda ти собі уявляєш?

-Я взагалі намагаюсь нічого не планувати. Нещодавно чув жарт, типу: я навіть банани зелені не купую J Якщо все буде добре, літо я присвячу запису нового матеріалу, який дуже повільно відбувається. Сподіваюся, влітку буде більше вільного часу.

— Тебе музика робить щасливою людиною?

— Я такого не помічав, але одна людина мені сказала: «Я тебе бачила щасливим двічі – це коли ти зі своїм котом граєшся і коли ти на сцені». Це мене трохи здивувало.

— Чим ти ще любиш займатись, окрім музики?

— Я пишу вірші, хоч останнім часом і дуже мало. Нещодавно я записав аудіо збірку своїх віршів, але поки не знаю, чи варто їх десь публікувати. Можливо, це буде закрита штука для близьких та друзів.

— Твоя лірика доволі інтимна. Це, в основному, почуття і думки. Не виникало бажання написати про щось більш глобальне і підняти якусь проблему?

— Я колись думав про це і зрозумів, що це не моє. Я дуже не люблю, коли в піснях хтось когось повчає з будь-якого приводу. Коли у піснях я чую призив «роби так, люби так», мене це дуже дратує. Мені ближче ненав’язлива бесіда зі слухачем.

— А «Imagine» Ленона ти вважаєш повчальною піснею?

— Попри те, що слово «уяви» має наказовий характер, я вважаю цю пісню відображенням його почуттів. Ще однією причиною, чому я не хочу лізти у глобальну тематику, є те, що кожного разу, коли я чую «Imagine», я згадую, що людину, яка закликала до миру у всьому світі і написала таку геніальну річ, просто застрелив якийсь божевільний.IMG_0451 copy— Ти матеріал пишеш, коли тобі весело?

— Я комусь вже розповідав, що альбом «Monodance» і весь матеріал останнім часом я намагаюсь робити у хорошому настрої. Колись я десь рік перебував у поганому стані, не знаю, чи варто називати його депресією, – мені було зле, я навіть вночі погано засинав. Я намагався робити якісь кроки, щоб з нього вийти, але не виходило, аж раптом подивився «Большой Лебовски» Коенів і після того моя депресія кудись зникла. 🙂

— Серйозні та сумні теми тебе взагалі цікавлять у чужій творчості?

— Звісно, я всотую такі речі у себе, але іноді мені здається, що деякі музиканти отримують нездорове задоволення від страждання. Буває, слухаєш якусь сумну пісню, і виникає відчуття, що вона настільки «арочито грустная» що перестає бути щирою. Це виглядає, як якась маніпуляція настроєм. У переважній більшості людям і так сумно, тому мені хочеться робити музику, від якої слухачам буде ставати легше.