Як це: бути машиністом найкоротшого за маршрутом, але й наймальовничішого виду транспорту Києва? Чи легка це робота та в які забобони вірять працівники Київського фунікулеру? Розповідає жінка-машиніст – Наталя Шеховцова.DSCF5371 copy— Наталю, як давно ви працюєте машиністом?

— Лише рік, до цього я п’ять пропрацювала оператором пульта керування на самому вагоні. Потім, у 2016 році, у нас відбулась реорганізація, мене відправили вчитись на два місяці на машиніста, бо я підійшла по всім параметрам. Більше розподілу на машиністів та операторів немає – тепер усі працюють і в вагонах, і за пультом керування.

— А чим відрізнялась робота машиніста від оператора?

— Якщо ти оператор в вагоні, то слідкуєш за пасажирами. Щоб усі, хто перейшов турнікет, безпечно сіли до фунікулера. Потім зачиняєш двері так, щоб нікого не притиснути, не залишити на станції, і все — даєш сигнал готовності. Більше нічого оператор не робить. Рухом фунікулера керує машиніст. Він приймає доповідь лівого та правого вагонів, спочатку звітує нижній, потім верхній. Коли всі вагони готові, машиніст натискає свої дві кнопочки. І вагони стартують.

— Де вчать бути машиністом?

— На нашому учбовому комбінаті (прим. ред. — Учбово-курсовий комбінат Київпастранс). І, звісно, вся практика тут — на станції. Я, наприклад, ходила сюди навіть у свій вільний час, аби швидше навчитись. Тим паче, що керувати фунікулером виявилось не так легко. Перший тиждень мене кидало в піт щойно я натискала кнопки. Адже це техніка, безпека, відповідальність. І хоч здебільшого усе працює автоматично, ти маєш чітко налагоджувати ці процеси та слідкувати за ними.DSCF5458 copy— Що входить у ваші обов’язки?

— Окрім керування вагоном, я ще старша по зміні. Тому слідкую за всіма, спілкуюся, стежу, щоб вчасно приходили на роботу, почували себе добре. Якщо хтось втомився чи йому зле, шукаємо заміну. Інколи просимо навіть слюсаря сісти на якийсь час за пульт, аби людина могла прийти до тями.

— З чого починається ваш робочий день?

— О шостій тридцять всі машиністи збираються. Дають сигнал по телефону слюсареві, що всі на місці. Вмикаємо фунікулер та слідкуємо за порожнім перегоном. Є в нас і свій ритуал: коли вагончики зустрічаються, кажемо: «Привіт, лівий вагончик! У нас сьогодні все буде добре!», хоч там і немає нікого. Лише після цього беремо пасажирів, стартує перший оборот.

— Скільки триває ваша зміна?

— Вісім годин. У нас по дві зміни: дві перших, потім один вихідний і дві других. Графік, як то кажуть, плаваючий. Комусь випадає працювати на свята, але що поробиш — фунікулер мусить возити пасажирів.

— Ким ви працювали до цього?

— Та ким я лише не працювала. Не склала іспити в інститут, пішла в училище, десь потроху підробляла, вийшла заміж, діти — усе як у всіх.DSCF5398 copy— А як сталося так, що вирішили стати машиністом?

— Дізналася через знайомих, що тут потрібні люди. Вирішила спробувати. Боялася, що не зможу впоратись. Але мені сказали, що якщо справляються літні жіночки, то і я зможу. В нас же тоді було багато пенсіонерів на роботі, от, наприклад Оля Самсонова, пропрацювала 25 років, а зараз вже прибиральниця. Мої діти теж мене підтримали, сказали: «Мамо, досить вже, ти заслуговуєш нормальної професії».

— І що ви тепер найбільше любите в своїй роботі?

— Та все, а найбільше —людей. Коли прийшов новий директор, то поліпшив нам всі умови від їдальні і до вбиральні, підвищив нам платню. І взагалі, що не попросимо, нас підтримують. Гляньте лише, яка в мене форма гарна! А скільки іноземців я бачу! І малюки завжди дякують, хочуть з нами поговорити. Нещодавно були діти, що вчаться на курсах журналістики, навіть брали в мене інтерв’ю, так що ви в мене не перші.

— До речі, фунікулером користуються більше кияни чи туристи?

— Мені здається, що більше туристів. Кияни здебільшого їздять в годину пік, з восьмої до десятої, і ввечері з роботи — з п’ятої до сьомої. Але відколи всі святкові події стали проводити на Софійській площі, киян теж стало більше.

— Як багато пасажирів взагалі користується фунікулером?

— Про кількість людей не скажу, знаю, що наша норма оборотів (коли один вагончик іде вгору, а потім вниз) складає 119 на день. А на свята буває і 170.DSCF5427 copy— Що найскладніше в роботі машиніста?

— Спочатку було важко. Зараз звикла до всього. Найбільша складність, швидше, моральна — навантаження та відповідальність. Багато пасажирів, ти в постійному русі. Чоловіків серед машиністів, наприклад, немає, бо їм тут нудно. А мені от подобається.

— Чим пасажири можуть займатися в вагоні?

— На Різдво дуже багато співають. І аж на душі весело! Буває, що просяться до кабіни, навіть гроші пропонують, але це суворо заборонено. Кажу: «Хоч сто доларів дайте, мені моя робота дорожча».

— Бували якісь небезпечні випадки?

— У нас є обмежувальна лінія і люди за неї якось не виходять. Інколи можуть стати спиною і тоді ми їх просимо розвернутися. Якщо хтось влазить чи падає за огорожу на маршруті, вагони сигналять одне одному фарами. Я в будь-який момент можу зупинити фунікулер.DSCF5387 copy— Ви працюєте на ідеальному оглядовому майданчику – яким перед вами розстеляється Київ?

— Він прекрасний і дуже різний кожного сезону. Зимою, коли багато снігу, бачу, як катаються сноубордисти по схилах — краса!

— Ким ви мріяли стати в дитинстві?

— Я дуже хотіла водити машину. В зятя якось була автівка, він навіть хотів мене навчити, але я відмовилася. А тут я сама змогла керувати фунікулером. Тому моя мрія майже здійснилася.

— Що робить вас щасливою?

— Мої онучки пишаються та всім розповідають, що бабуся працює на фунікулері. Хіба це не щастя? Мати таку родину та нарешті хорошу роботу.

Фото: Филипп Доценко

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.